• керується етичним кодексом психолога;
• дотримується педагогічної етики;
• будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;
• підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;
• постійно підвищує свій професійний рівень.

• проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;
• консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;
• розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;
• допомога дітям, які мають проблеми в поведінці, або які опинилися в складній життєвій ситуації;
•  
• психологічний супровід новоприбулих дітей;
•  
• визначення психологічної готовності дітей 6-річного віку до навчання у школі.
• Мета психологічного супроводу полягає у забезпеченні оптимальних соціально-психологічних умов для збереження психологічного здоров’я дитини, сприянні повноцінному розвитку її особистості у родині й дитячому садку та формування її як суб’єкта життєдіяльності.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ

 Душа-це   те,    що   робить   траву-травою,   дерево-деревом,

людину-людиною.

Без душі трава-сіно, дерево-дрова,людина-труп.

(Григорій Сковорода)

Батькам на замітку

▶ Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

▶ Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності.

▶ Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.

▶ Якщо дитина росте у докорах, вона вчиться жити з почуттям вини.

▶ Якщо дитина живе в терпимості, вона вчиться сприймати інших людей.

▶ Якщо дитину заохочують, вона вчиться вірити в себе.

▶ Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

▶ Якщо дитина росте серед чесності, вона вчиться бути справедливою.

▶ Коли дитина живе у безпеці, вона вчиться вірити в людей.

▶ Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

▶ Коли дитина живе в розумінні та доброзичливості, вона вчиться знаходити любов

у цьому світі.

 - не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тим, якою вона була вчора, і, можливо, буде завтра);

– не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте їїтим, що їй не під

 силу. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого;

     Душа дитини – ніжна та тендітна.  Щоб створити стан

психологічного комфорту для її розвиту батькам необхідно:

– уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити

–   дозволити   дитині   відмовлятися   від   дискомфортної

усе, що їй заманеться, але не можна й усе

діяльності, уникати практики примусу;

забороняти,  чітко вирішіть для себе,  що можна  і  чого не

– заохочувати її ініціативу;

можна, узгодьте це з усіма членами родини;

– стимулювати бажання самостійно проявляти творчість;

– не карайте дитину поспішно, не розібравшись, покарання

– надавати право на вільний час, який можна витрачати на

має бути справедливим. Покарання діє, коли

власний розсуд;

воно   породжує   каяття,   а   не   образу,   приниження,

– давати змогу доводити розпочату справу до кінця і бачити

незадоволення через несправедливість;

кінцевий результат своєї діяльності;

–   приділіть   дитині   досить   уваги,   нехай   вона   ніколи   не

– забезпечувати спокій   удома,  відмовлятися від критики,

почувається забутою. Нехай ваша дитина щохвилини

різких жестів, авторитарних дій, принизливих ,

відчуває,   що   ви   любите,   цінуєте   й   приймаєте   її.   Не

недоброзичливих висловлювань;

соромтесь приголубити і пожаліти. Нехай вона бачить, що

– відмовитися від надмірної опіки;

бажана і важлива для вас.

–   постійно   зміцнювати   в   дитині   впевненість   у   собі   ,   у

власних силах;

– не перехвалювати  дитину, але і не забувати  заохочувати

її, коли вона на це заслуговує. Пам’ятайте, що

похвала так само, як і покарання, має бути співвіднесена з

вчинком;

– не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з

самою собою (тим, якою вона була вчора, і,

можливо, буде завтра);

–   не   оберігайте   дитину   від   повсякденних   справ,   не

вирішуйте за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її

тим, що їй не під силу. Нехай дитина виконує доступні їй

завдання й одержує задоволення від зробленого;

– уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити

усе, що їй заманеться, але не можна й усе

забороняти,  чітко вирішіть для себе,  що можна  і  чого не

можна, узгодьте це з усіма членами родини;

– не карайте дитину поспішно, не розібравшись, покарання

має бути справедливим. Покарання діє, коли

воно   породжує   каяття,   а   не   образу,   приниження,

незадоволення через несправедливість;

–   приділіть   дитині   досить   уваги,   нехай   вона   ніколи   не

почувається забутою. Нехай ваша дитина щохвилини

відчуває,   що   ви   любите,   цінуєте   й   приймаєте   її.   Не

соромтесь приголубити і пожаліти. Нехай вона бачить, що

бажана і важлива для вас.

Стикаючись з цим неприємним явищем, ми розуміємо, що дитина дорослішає і проявляє своє «я». Тільки відповідна реакція батьків не завжди буває адекватною і грамотною, адже їм не вистачає терпіння, знань, вміння попереджати подібні напади. Більшість таких ситуацій вимагає витримки і мудрості. Що ж повинні знати дорослі про дитячі істерики? Чому вони трапляються і як себе вести треба батькам, як реагувати?

Що таке дитячі істерики

Поняття «каприз» і «істерика» дуже близькі. Але до перших діти вдаються для того, щоб домогтися неможливого в даний момент або бажаного. Наприклад, дитя хоче шоколадку, якої в будинку немає, починає нити, плакати, вередувати. Його поведінка при цьому погіршується, але воно легко контрольована, до стадії істерії капризи не доходять. А ось дитячі істерики являють собою більш сильну емоційну реакцію, яка починається проханням, відмовою від певних дій і закінчується виттям, биттям головою об підлогу, кулаками, роздряпуванням свого обличчя, часом приєднуються судоми і блювота. Тобто це реакція, підкріплена агресією, коли дитя не контролює свою моторику. Вона виникають як відповідь на неприємну звістку, образу, заборону, часто посилюється при увазі ззовні і при її зникненні іноді припиняється.

Дитячі істерики: як заспокоїти

На вулиці, в магазині, в церкві діти влаштовують істерики, щоб отримати бажане і часто це робиться показово, щоб привернути увагу оточуючих. Тому перша порада – позбавити артиста глядачів, тобто вивести дитя з громадського місця, але зробити це мовчки і спокійно. Якщо ж, боячись осуду оточуючих, ви будете виконувати вимоги дитини (наприклад, купуючи іграшку в магазині), то істерики стануть нормою. Ви просто закріпите таку форму поведінки малюка. Нехай дитя висловить невдоволення, але ваша незворушність повинна змусити його зрозуміти: така поведінка марна.

1. Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка під час істерики - не давати дитині те, чого вона у такий спосіб домагається.

2.допоможіть дитині впоратися з її почуттями. Деякі батьки жорстко реагують на перші гнівні вигуки дитини не дозволяють їй висловлювати гнів або сум. Однак вираження почуттів - це не завжди істерика. Можливо, дитина сумує через те. що вже час іти додому, вона втомилась або сердиться, бо ви їй щось забороняєте. У такий ситуації обійміть дитину, проте не вмовляйте та не обіцяйте їй чогось. Адже дитина потребує мовчазної підтримки й вашої присутності. 

 3.Заговоріть дитину . Зміст методу простий - говоріть, говоріть і говоріть. І тоді дитина, яка хоче плакати, прислухається до вас і забуде про плач.

Залиште  дитину на одинці. Ви її підтримали, тепер дитина має дати раду своїм почуттям  Можете сказати прямо: "Я розумію, що тобі важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся - приходь". Така поведінка дасть дитині змогу опанувати її емоції, навчитися приймати себе, не домогатися свого будь - якою ціною.

«Дорослим про гіперактивну малечу»

Дуже часто гіперактивна дитина насправді такою не є. Як наслідок при помилковому діагнозі СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності) дітям прописуються психостимулятори і антидеприсанти. Таке лікування негативно впливає на фізичний і психічний стан дитини.Тому важливо в першу чергу знайти фахівця, який вміє відрізняти СДУГ від інших проблем. Як відрізнити саме синдром дефіциту уваги і гіперактивності? Для цього діагнозу характерні дуже суперечливі форми поведінки:

• «псевдовідсутність», коли дитина перебуває з вами і в той же час вона подумки не тут, вона наче вимкнена;
• імпульсивні зміну напряму активності;
• некерованість.

Якщо ви помітили такі ознаки, варто обов’язково звернутися до психолога. Щоб підтвердити або спростувати побоювання.При виборі стратегії подолання проблеми важливо розуміти, що лежить в основі труднощів поведінки дитини.

Чому заводиться моторчик гіперактивності

СДУГ не слід приписувати дуже активній дитині, яка просто цікавиться світом і є надто енергійною. Дуже активний і неслухняний малюк часом – наслідок поганого виховання або стресового стану (розлучення батьків, смерть когось із близьких людей і т. д.). Що не можна сказати про синдром гіперактивності. Цей стан виникає на тлі різних психофізіологічних змін центральної нервової системи, а також інших захворювань, як, наприклад, алергія. Гіперактивна дитина часто стає центром уваги педагогів та психологів у дошкільних закладах або у початкових класах. Запитаєте, чому не батьками? Часто вони списують не зовсім стандартну поведінку свого чада на звичайні пустощі або поганий настрій.

Тривожні дзвіночки для психолога

Отже, коли потрібно бити на сполох і звертатися до психологів? СДУГ, як правило, проявляється в 3-4 роки, коли помітні порушення з боку:

1. уваги;
2. руху;
3. комунікабельності.

Помітні недоліки в координації дрібної моторики: дитина незграбна, не може самостійно зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, освоювати навички малювання. На заняттях такі діти є непосидючими, швидко втрачають інтерес та увагу до інформації. Вони не можуть виконати завдання до кінця, часто відволікаються.Якщо в сім’ї є брати, сестри, батьки часто порівнюють гіперактивну дитину з ними. Тим самим посилюючи ситуацію. Гіперактивні діти не дуже відповідально ставляться до доручень дорослих, рідко допомагають батькам. На зауваження відповідають впертістю, агресією. Слова заборони або будь-якого покарання не сприймаються і мають тільки негативний ефект.

До підліткового періоду деякі прояви синдрому зникають, а от інші, навпаки, загострюються, наприклад, імпульсивність, ворожість, недоброзичливість і т. д., які зберігаються і в дорослому віці. Такі якості негативно позначаються на особистому житті, а також комунікації в соціумі.

Як приборкати «бурю»: поради батькам

Гіперактивна дитина потребує великої уваги. СДУГ піддається корекції, вимагає допомоги з боку батьків, педагогів, психологів і лікарів. Включає ряд методів, які в сукупності дають прекрасні результати:

• харчування є невід’ємним компонентом корекції поведінки. Багато продуктів можуть спровокувати активність головного мозку, тим самим посилюючи і без того непросту ситуацію. Так, наприклад, фаст фуди, газована вода, солодке і т. д. не тільки завдають шкоди вазі, але і збільшують збудливість головного мозку. Наявність у продуктах різних консервантів, барвників також негативно позначається на стані здоров’я. Правильний раціон допоможе покращити не лише фізичне, але й психологічний стан дитини;
• говоримо «ні» заборонам. Чим більше заборон, тим більше наростає імпульсивність і негатив. Намагайтеся відволікти малюка, пропонуючи йому щось інше. Наприклад, якщо він стрибає на дивані, не слід говорити – не стрибай. А запропонуйте йому інші дію, наприклад – а скільки ти зможеш скласти кубиків вгору? або, а давай пограємо в міста і т. д. Тим самим ви відволікаєте малечу від неправильної дії без застосування заборонених слів або покарань;
• фізичні вправи і спорт. Заняття спортом дозволяють дитині дисциплінувати себе, допомагаючи стати більш організованою. Підвищують самооцінку, перешкоджають розвитку комплексів;
• обмеження перебування біля комп’ютера, телефону, планшета, телевізора. Вченими давно доведено згубний вплив на здоров’я тривалого використання гаджетів. Батьки повинні обмежувати це проведення часу і захоплювати малюка іншими заняттями, наприклад, читанням, малюванням, ліпленням і т. д;
• прищеплюємо дисципліну. Багато батьків намагаються нав’язати дисципліну в армійському режимі, тим самим більше віддаляючи дитину від себе, особливо якщо вона гіперактивна. У такій справі потрібна мудрість і гнучкість вимог. Необхідно спокійно пояснити своїй дитині, якщо вона не виконає ваше прохання, тоді буде позбавлена деяких своїх захоплень (катання на велосипеді, ігри на комп’ютері, походу в кіно і т. д.);
• створюємо умови. Щоб виконати домашнє завдання, дитині потрібна обстановка, яка не відволікає її увагу. Знайдіть в квартирі затишне місце без дратівливих чинників. Під час виконання завдань, намагайтеся робити перерви, дозволяйте дитині відволікатися через кожні 20-25 хвилин;
• привчаємо до порядку. Дитина повинна розуміти, що після гри всі іграшки повинні бути зібрані. Ті ж вимоги і до одягу. Дуже допомагають у розвитку навичок самоорганізація – колірні маркування, наприклад, кольорові стікери дозволять зорієнтуватися малюкові, що повинно знаходитися на якому місці. Можна позначити колірними маркуванням шафи для зошитів і книжок, для речей, для іграшок і т. д. Дітям старшого віку не давайте більше двох інструкцій у день для виконання. Краще якщо вони будуть записані на папері або дошці. Наприклад: полий квіти, винеси сміття і т. д.
• атмосфера в родині. Конфлікти і сварки погіршують стан гіперактивної дитини, тому дорослі повинні розуміти і враховувати цей факт. Зрозумійте всі сімейні неприємності, вона пов’язує з собою і деколи робить помилкові висновки. Завдання дорослих захистити дитину від негативного впливу з’ясування відносин. Сім’ї слід частіше проводити разом час, організовувати походи на природу, в театр, кіно. Спільне проведення вільного часу є кращою терапією синдрому гіперактивності.
• співпраця з фахівцями. Часом дорослі не можуть самостійно впоратися з дитиною, тому допомога з боку, сприяє кращій психологічної корекції. Спільний тандем з фахівцями дає прекрасні результати. Педагоги і психологи грають важливу роль в житті гіперактивних дітей;
• якщо гіперактивність пов’язана з певним захворюваннями, лікар підбере необхідне лікування, тим самим поліпшить стан здоров’я дитини. Лікувальний масаж і гімнастика зміцнюють не тільки фізичний дух, але психологічний стан.

На сам кінець хочеться ще раз відзначити, корекція синдрому гіперактивності можлива, але тільки при правильному підході і за допомогою фахівців. Чим раніше звернути увагу на відхилення, тим кращі результати. Пам’ятайте, самостійна терапія може призвести до ускладнення ситуації.

ЗАГАЛЬНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ  ЙМОВІРНОГО КРИВДНИКА (БУЛЛЕРА)

Дитина ймовірно може бути схильною до булінгу (цькування),

якщо вона:

● домінантна особистість, схильна самостверджуватися

з використанням сили;

● неврівноважена, імпульсивна, легко фрустрована,

швидко збудлива;

● демонструє терпимість до насильства;

● схильна порушувати правила;

● не проявляє співпереживання тим дітям,

які зазнали нападок;

● часто ставиться агресивно до дорослих;

● проявляє і проактивну (свідому) агресію

(наприклад, для досягнення мети), і реактивну

(вимушену або стимулювану чиїмось діями) агресію

(зокрема, у відповідь на провокацію).

ЗАГАЛЬНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЙМОВІРНОЇ ЖЕРТВИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ)

Дитина ймовірно може бути жертвою буллінгу (цькування),

якщо вона:

● тиха, обачлива, чутлива, яку можна легко зворушити

і фруструвати;

● невпевнена, має низьку самооцінку;

● не має друзів, соціально ізольована;

● може боятися, що їй заподіють шкоду;

● може бути тривожною і пригніченою;

● фізично слабкіша, ніж більшість однолітків;

● вважає, що легше проводити час із дорослими

(батьками, вчителями/вчительками,

тренерами/тренерками), ніж з однолітками.

ОЗНАКИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ)

Дитина ймовірно потерпає від булінгу (цькування), якщо вона:

● приходить додому в пошкодженому одязі

чи загубленими речами;

● має поранення, синці, подряпини;

● має мало друзів, або зовсім їх не має;

● боїться йти до закладу освіти, сідати в автобус,

брати участь в активностях з однолітками;

● обирає незвичний шлях, коли повертається додому;

● втрачає інтерес до навчання або починає навчатись

набагато гірше, ніж зазвичай;

Дитина ймовірно потерпає від булінгу (цькування), якщо вона:

● виглядає пригніченою, сумною, заплаканою, без настрою,

коли приходить додому;

● часто жаліється на головний біль, болі в шлунку,

 інші фізичні негаразди;

● тривожно спить, часто бачить погані сни;

● втрачає апетит;

Діти дошкільного віку вже вправно вміють користуватись гаджетами, переглядають

відео чи мультфільми в Інтернеті. Але є великий ризик випадково

на шкідливий контент. Діти цього віку, помітивши інформацію,

яка їх чимось зацікавила, можуть її повторювати, нерозуміючи сенс.

Це стосується і відео на YouTube чи реклами на телебаченні.

✔Вимкнути можливість пошуку через диктування на пристоях.
✔Використовуйте батьківській контроль на всіх гаджетах, якими користується
дитина, - це можна зробити через налаштування смартфону чи браузера, а
також за допомогою встановлення програми Star Guard family або Kidslox.
✔Для безпечного користування дітьми Інтернетом рекомендовано встановити
YouTube Kids - це спеціальний формат звичного ютуба, який націлений саме
на онлайн безпеку дітей під час перегляду мультфільмів чи відео, а також Safe
Search Kids для безпечного пошуку в Інтернеті.
✔Як тільки ви дозволяєте дитині користуватись телефоном, ноутбуком,
планшетом чи комп’ютером, то одразу розпочніть бесіду щодо того, як довго
та коли донька чи син можуть використовувати пристрій, а також поясніть
основні правила Інтернет безпеки і що це має бути тільки під наглядом
дорослих.
✔Встановіть паролі на гаджети, які будуть відомі тільки вам, - таким чином
дитина не зможе використовувати гаджет та додатки без вашого відома.
✔Встановіть ліміт часу на гаджетах чи у додатках - вони самостійно
виключаться, коли пройде встановлений час.
✔Також, якщо є старші діти, то варто поговорити з ними про те, що вони
можуть показувати брату чи сестрі в смартфоні, до чого залучати в Інтернеті,
а що є забороненим.
✔Рекомендуємо не викладати фотографії дітей під час спортивних занять
чи на відпочинку у купальнику, чи оголеними, оскільки це може привернути
увагу злочинців.
✔Всі ці правила мають діяти серед всіх членів родини, з якими дитина
проводить час.